КОНСТИТУЦІЙНА НОРМА ЩОДО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗВИЧАЇВ: ОБҐРУНТУВАННЯ… жвавий інтерес міжнародної спільноти. Одним із таких нормативних нововведень може бути норма щодо встановлення і застосування міжнародноправових звичаїв. Крім цього, на сучасному етапі українського державотворення визнання і застосування міжнародноправо вих звичаїв у внутрішньому праві значно сприятимете гармонізації норм європейського, міжнародного права національного права України, яка, як справедливо зазначає Н. Пархоменко,«має особливу значущість і актуальність, оскільки з цим процесом пов’язане не лише створення правової бази для майбутнього вступу до ЄС, а й досягнення інших важливих для нашої держави цілей»[3, 341]. Проблематику міжнародно-правових звичаїв та окремі проблеми їх встановлення і застосування на міжнародній арені і в межах українського правопорядку в українській доктрині міжнародного права досліджували В. Денісов, А. Дмитрієв, С. Войтович, М. Гнатовський, О. Київець, М. Медведєва, Л. Тимченко, О. Шемякін та інші вчені. Вельми тривалий проміжок часу міжнародно-правовий звичай був і залишається основною темою наукових досліджень автора цієї статті [4; 5]. Метою статті є обґрунтування доціль ності включення до Конституції України та визначення змісту норми, яка б характеризувала загальні засади застосування міжнародно-правових звичаїв у внутрішньому українському праві.

По-перше, будь-якій сучасній конституції потрібна норма, яка б врегульовувала комплекс питань щодо визнання та застосування міжнародноправових звичаїв як у міжнародних, так і внутрішньодержавних правовідносинах. Посилання на загальновизнані основні принципи та норми є вкрай недостатнім, воно здійснюється на зміст норм, а не форму їх зовнішнього вираження. Тим паче, що основні прин-