Постановка проблеми. У сільськогосподарському виробництві традиційно зерно є одним із найважливіших джерел прибутку сільськогосподарських підприємств. У переробній і харчовій промисловості зерно складає значну частку сировини, що, своєю чергою, стимулює взаємозв’язок міжгалузевих виробничо-економічних стосунків в агропромисловому комплексі. Реформи, що відбуваються в сільському господарстві України, змінюють усталену систему виробництва зерна, яка сьогодні репрезентується як супервеликими (з обсягами ріллі в десятки тисяч гектарів), так і малими (обсяги ріллі яких не перевищують 50 га) сільськогосподарськими підприємствами (СГП). Парк зернозбиральних комбайнів більшості СГП зношений та недостатній для своєчасного збирання ранніх зернових культур в оптимальні агротехнічні терміни. Через це щорічні втрати вирощеного врожаю цих культур в Україні сягають 12… 15%[27]. Безсистемне комплектування машинно-тракторного парку аграрних підприємств без урахування основних чинників впливу на ефективність використання техніки призводить до збільшення затрат на виробництво продукції. Крім того, на ефективність виконання технологічних процесів значною мірою впливають невизначеність та ризики, які мають місце в аграрному виробництві, зокрема агрометеорологічні умови, час настання й закінчення оптимальних термінів виконання робіт, втрати продукції через несвоєчасність виконання робіт і зниження через це ефективності виробництва тощо. Врахування невизначеностей та ризиків, які мають місце у виробничих процесах АПК, дозволить оптимізувати затрати аграрних формувань на комплектування машинно-тракторного парку з відповідними їх потребам показниками призначення, а також удосконалити управління функціонуванням. За рахунок цього підвищиться ефективність виробництва та конкурентоспроможність продукції.