Вступ. До основних завдань медичної галузі у протидії епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу належать своєчасна діагностика, призначення профілактичного лікування опортуністичних захворювань та антиретровірусної терапії ВІЛ-інфікованим особам та хворим на СНІД [9, 10]. Забезпечення виконання їх ґрунтується не тільки на ранньому виявленні нових випадків інфікування ВІЛ, але і на взятті осіб з вперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції під диспансерний нагляд згідно вимог чинного законодавства [5]. Після реєстрації в 1987 році перших випадків ВІЛ в Україні створено систему епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією/СНІДом, що формувалася на підставі офіційних звітів про кількість обстежень на ВІЛ та виявлені випадки інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД. Однією з переваг існуючої системи епіднагляду в Україні є те, що оперативна інформація про результати сероепідеміологічного моніторингу поширення ВІЛ-інфекції віддзеркалює обсяг та результати тестування різних контингентів населення на антитіла до ВІЛ. Але, в той же час, вона не містить персоніфікованих даних обстежених осіб. Офіційній реєстрації підлягають тільки ВІЛ-позитивні особи, що пройшли комплекс клінічних обстежень з метою встановлення діагнозу та дали згоду на диспансерний нагляд. ВІЛ-позитивні особи, які уникали контактів з медичними працівниками або за іншої причини не взяті під диспансерний нагляд, не реєструються. Згідно із Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» тестування на ВІЛ є добровільним, конфіденційним та, за бажанням пацієнта, анонімним (за винятком обов’язкового скринінгу донорської крові). В червні 2004 року ЮНЕЙДС та ВООЗ представили новий варіант політики в галузі тестування і консультування з питань ВІЛ-інфекції, підкресливши при цьому величезне значення знання людиною свого ВІЛ-статусу. В цьому документі наведені дві найважливіші моделі, що можуть суттєво поліпшити ситуацію із встановленням ВІЛ-статусу людини та