Зерно гороху вважається одним із основних джерел рослинного білка після сої, квасолі та нуту. Найбільша площа під горох в Україні–близько 1, 4 млн га–була відведена в кінці 80-х років ХХ століття, але у зв’язку з невисокою технологічністю сортів та кризовим станом у галузі тваринництва посівні площі даної культури скоротились у 5–7 разів і протягом останніх трьох років коливалися в межах 201–273 тис. га. Впродовж останніх 10–15 років завдяки зусиллям селекціонерів габітус рослин сучас-них сортів гороху значно змінився, що сприяло підвищенню їх технологічності, збільшенню насіннєвої продуктивності та відновленню виробничниками горохосіяння. Нині в Україні найбільшого поширення у виробництві набули безлисточкові або вусаті сорти гороху, рослини яких характеризуються високою стійкістю до вилягання та осипання насіння, але в умовах обмеженого вологозабезпечення та частих атмосферних посух іноді поступаються за рівнем врожаю сортам зі звичайним типом листків. З літературних джерел відомо, що з моменту проростання та впродовж основних етапів органогенезу рослини гороху потребують оптимального співвідношення вологи, тепла та елементів живлення. За інокуляції насіння бактеріальними препаратами та створення сприятливих абіотичних умов для розвитку активних симбіотичних бульбочкових бактерій рослини гороху великою мірою забезпечують власні потреби в азотних сполуках. Однак перебіг процесів симбіотичної азотфіксації може суттєво лімітуватися в умовах недо-статнього зволоження або низького рівня аерації ґрунту. Крім того, оптимальні параметри температур для розвитку бобових рослин, формування в ризосфері кореневої системи азотфіксуючих бульбочок та проходження процесів азотфіксації не завжди співпадають в часі. В природних умовах максимальне накопичення азоту спостерігається при температурі повітря 20–25 ºС. За температури вище 30 ºС бульбочкові бактерії знаходяться в неак-тивному стані, а в умовах ґрунтової посухи–взагалі відмирають.

Метою даної статті є розробка рекомендацій виробництву з економічної доцільності застосування у технології вирощування гороху різних хімічних та біологічних препаратів інсектицидної, фунгіцидної та рістрегулюючої дії, що здатні стабілізувати фізіологічний стан рослин гороху в екстремальних умовах навколишнього середовища, підвищити їх стійкість до ураження патогенними організмами та збільшити рівень їх зернової продуктивності.