Мета. Дослідити формування продуктивності та якості зерна жита озимого за різних рівнів органо-мінерального живлення. Методи. Польовий—проведення стаціонарного досліду, лабораторний—для визначення якісних показників ґрунту та зерна за загальноприйнятими методиками, обробка експериментальних даних—за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Office Excel. Результати. Спостереження 2016-2020 рр. за динамікою вологозапасів у дерново-підзолистому осушеному ґрунті показали, що в період формування та наливу зерна запаси продуктивної вологи в шарі 0-100 см знижувалися до критичного рівня—60-80 мм. В умовах низького вологозабезпечення ґрунту за біологічної системи удобрення (побічна продукція ріпаку озимого) отримано 2, 69 т/га зерна (11, 6% приросту до абсолютного контролю). На фоні побічної продукції внесення рекомендованої для зони норми мінеральних добрив N60P60K60 вихід зерна збільшився до 3, 61 т/га. Найвищу продуктивність зерна відзначено за використання збільшеної (інтенсивної) норми мінеральних добрив N90P90K90 з роздільним унесенням азоту в 3 етапи на фоні побічної продукції—3, 94 т/га. Виповненість зерна жита істотно не залежала від системи удобрення. Маса 1000 насінин становила 37, 9-40, 2 г, показник натури зерна був у межах 641-663 г/л. Уміст білка з унесенням добрив у варіантах становив 11, 8-12, 2%, на підвищеному фоні—13, 0, що на 1, 2% більше, ніж за біологічної системи удобрення. Висновки. Найвищий рівень рентабельності вирощування жита озимого був за біологічної системи удобрення з використанням побічної продукції ріпаку озимого 152%. Хоча за використання підвищеної системи удобрення N90P90K90 в поєднанні з побічною продукцією отримано найвищу врожайність зерна та вміст у ньому білка, рентабельність вирощування жита озимого знизилася до 70%. Тобто затрати на застосування мінеральних добрив підвищують собівартість і знижують рентабельність виробництва зерна.