Ефективність змагальної діяльності спортсменів високого класу залежить від рівня усіх видів підготовки, але першочерговим для гравця в стресовій ситуації змагання є вміння регуляції свого психофізіологічного стану. Саме від психофізіологічного стану спортсмена в момент реалізації «останньої» технічної дії зустрічі часто залежить результат виступу загалом, чи то штрафний кидок в баскетбольному матчі з рівним рахунком на останніх секундах гри, чи остання куля в фреймі ціною в перемогу або поразку більярдного матчу. Адже нервова система, з індивідуально-типологічними особливостями спортсмена, відповідає за високу точність рухів та пропріоцептивну чуттєвість у диференціації м’язових зусиль, рівень тривожності, силу й рухливість нервових процесів.